Подорожуємо разом

      Антарктида – найхолодніший  материк планети. В умовах полярної ночі зимою відбувається сильне його охолодження. А літом льодовиковий і сніговий покрив Антарктиди відбиває майже 90% сонячної радіації. У внутрішніх районах навіть влітку середньодобові температури тримаються в межах -30оС, а зимою доходять до -70оС. На станції „Восток” зареєстрована найнижча температура на нашій планеті (-89,2оС). На узбережжі материка значно тепліше: літом температура повітря наближається до 0оС, а зимою стоять помірні морози – до -10..-25оС.

     Внаслідок сильного охолодження в центрі материка формується баричний максимум – область високого атмосферного тиску, від якого в сторону океану дмуть постійні стокові вітри. Особливо сильні вони в смузі шириною 600-800 км при віддаленні від узбережжя.

Льодовий покрив Антарктиди постійно наростає за рахунок випадіння сніг і його наступної кристалізації на поверхні льоду. У середньому випадає близько 200 мм опадів на рік. А в центральних районах материка їх кількість складає кілька десятків міліметрів.

       Разом з тим від внутрішніх районів льодяного купола лід поступово розтікається до окраїн. Від краю льодового щита літом відломлюються величезні глиби льоду у вигляді столових і пірамідальних айсбергів й сповзають у воду, а потім відносяться течіями в океан.
       Антарктида — крижаний континент, де зосереджено приблизно 30 млн км3 льоду, або 90 % всіх льодів суходолу. Середня потужність льо­ду 2500—2800 м, а максимальна в деяких районах Східної Антарктиди — 4800 м. Найбільша висота крижаної поверхні в Східній Антарктиді пере­вищує 4100 м над рівнем моря. Тільки 2 % території Антарктиди вільні від льоду — головним чином у західній частині материка і у Трансантарктичних горах. Це або ділянки узбережжя, або окремі гребені і вершини (нунатакі), що підносяться над крижаною поверхнею. Льодовиковий покрив має в цілому куполовидну форму, причому крутість поверхні зро­стає у напрямі до узбережжя, де зосереджені кінці вивідних льодовиків і шельфові льодовики або крижані уступи. У місцях виводу айсбергів ви­трати льоду оцінюються у 2500 км3 на рік. Антарктичні айсберги вража­ють своїми розмірами, рекордними для Землі. Так, наприклад, один з них, що утворився на початку 1990-х років, був 154 км завдовжки і 35 км завширшки. Антарктичні льоди нагромаджувалися протягом багатьох сотень тисяч років, і в них відбита історія формування земної атмосфери. В Антарктиді були пробурені три глибокі свердловини: на станції Берду 1968 р. глибиною 2160 м, на станції Схід у 1991 р. глибиною 2600 м і на узбережжі Східної Антарктиди на станції Лоу-Дом у 1993 р. глибиною 1200 м. Літом льодовиковий покрив збільшується на 3—4 млн км2 за рахунок розростання шельфових льодовиків, особливо навколо Антарк­тичного п-ова і в морі Росса. Взимку океан навколо Антарктиди замер­зає. Таким чином формуються морські льоди на площі бл. 17 млн км2, які тануть в кінці весни — на початку літа.

  Льодовиком або глетчером, називається маса льоду, що повільно рухається по схилу поверхні землі під впливом сили ваги. Льодовики утворюються з снігу, який випадає в тих місцях, де сніг розтанути не встигає до кінця, тобто розташованих вище від снігової лінії. Висота снігової лінії над рівнем океану, залежить не тільки від температури повітря, а й від кількості опадів. 
   У полярних країнах сніг і лід вкривають сушу майже від рівня моря, а в низьких широтах, у тропіках, - тільки найвищі гори. Отже висота снігової лінії зростає над рівнем океану від полюсів до екватора.    Антарктида  майже цілком вкрита важкою шапкою „вічного” льоду”. 
   Слово „вічний” не зовсім точне і тому взяте в лапки. В історії Землі був час, коли  в Антарктиді не було і там росли листяні і хвойні ліси.  В наш час товщина льодового щита Антарктиди подекуди перевищує 2 тис. м. Загальний об’єм льоду, що вкриває сушу, і запас води в ньому дуже великі. Якби вся крига розтанула, рівень Світового океану піднявся б на 40-45 м. 
   Льодовики – продукт клімату, вони можуть бути тільки там, де є певне поєднання температури й опадів. У житті рік та льодовиків багато спільних рис. І ті й інші виконують ту саму роль у великому кругообігу вологи на земній кулі. Якби ріки не повертали океанові надлишкову вологу, яка у вигляді опадів надходить з океану на сушу, материки були б давно затоплені. Якби не було льодовиків, що повільно стікають з гір, островів і Антарктичного материка, нагромадилися б величезної висоти колони із снігу та льоду. Але нічого подібного не відбудеться, бо існує сила ваги, яка примушує льодовики, як і воду, стікати в океани і моря. 

   Будова льодовиків. Вище снігової лінії сніг нагромаджується у тому разі, якщо рельєф місцевості має плоску, угнуту або мало опуклу форму. Збираючись товстим шаром, сніг у нижній своїй частині поступово перетворюється в лід. Нижні льодові кристалики сніжинок з’єднуються в щільні напівпрозорі зерна, що називаються фірном. Фірн під тиском розміщених вище шарів снігу ущільнюється і утворює спочатку білий фірновий, а потім глетчерний лід голубого кольору.    Завдяки пластичності лід стікає вниз по схилу гори або по дну долини нижче від снігової лінії. Частина льодовика, що перебуває вище цієї лінії, називається областю живлення, а нижня його частина – областю танення.
   Рух льодовиків. За характером руху льодовики нагадують ріки. Так, наприклад, біля берегів льодовикової долини лід іде повільніше, ніж на середині. Чим більший похил долини, тим швидший рух льоду. У місцях, де долина розширяється, лід рухається повільніше, ніж у звуженнях.Швидкість руху льодовика набагато менша від швидкості руху води в річці. Вона різна в різних географічних умовах.  Антарктичний льодовий щит сповзає з швидкістю 2 м за добу. 
   Наука, яка вивчає льодовики, називається гляціологією.